Українські старі анекдоти жарти дотепи небилиці

ЯК МУЖИК ПАНА ОБДУРИВ

Знайшов мужик їжака. Зирк, іде пан. Накрив мужик їжака кар­тузом і гукає:

Паночку, скоріше йдіть сюди. Я куріпку спіймав, та ніяк не візьму.

Прибігає пан.

Де куріпка?

Ось під картузом.

Держи добре, зараз зловимо. Ти ось так піднімай картуза, а я її хутко схоплю.

Мужик як підніме картуза, пан як схопить, як закричить:

Де ти її в чорта взяв таку колючу?! Усі руки поколов.

Чого ви, паночку, кричите на мене, хіба я винен, що бог таке створив? — сказав чоловік та й пішов своєю дорогою.

 

ПАНСЬКА ЧУПРИНА

Чоловіче, бійся бога, рятуй мене,— кричав потопаючий ли­хий пан.

Хлоп, уздрівши його з берега, задумався та й каже:

А як же вас, пане, рятувати, коли вас би за лоб тягнути, а ви наш пан?

Тягни як хоч, аби лиш смерті не пожити.

Хлоп думає, думає,— аж надбігло більше людей та й кажуть:

Де ж пана можна за чуприну брати? Що б він уже був за пан, аби його мужик за чуприну сіпав?

Та певне,— обізвався знов хтось,— що не годиться. Бо видно, що панська чуприна не до того, то лишень мужицька чупри­на на то на світі, аби її пани тягнули, як хотять і куди хотять!

ПАНИ ДО ПЕКЛА ПІДУТЬ

Іде бідний мужик дорогою, а пан їде шістьма кіньми. І пита­ється пан у мужика:

А звідки ти, чоловіче?

А він каже:

З темного світу.

А що наші батьки роблять?

А що ж, вельможний пане? Панам всюди добре: в котлах си­дять, люльки палять, а бідний мужик дрова рубає і під ними палить!..

 

ПАН СХОЖИЙ НА СОБАКУ

Приїхав якийсь пан у своє село; він десь у другім місці довго жив, так мужики й не знали, який він з себе. Ото приїхав він, виліз із карети й пішов до горниць, а його пес, чи він меделянсь­кий, чи який, з довгими вухами, зостався в кареті. Ото одна жінка й каже своєму чоловікові:

Чоловіче, піду лишень я побачу, що там за пан такий!

Ото пішла жінка на панський двір і бачить, що стоїть карета. Вона зараз до неї, подивилась і пішла собі додому. Ото й пита її чоловік:

А що, жінко, чи бачила пана?

Аякже!

Який же він?

Да який? Зовсім як наш Барбос, тільки вуха довші.

 

ДОБРА ВІДПОВІДЬ

Один гоноровитий панок задумав насміятися з ветеринара, от і питає його:

То ви є доктор від худоби?

На те ветеринар відповідає спокійно:

Так, я. А у вас щось болить?

 

 

 

ПРАВДА

Прийшов дід до багача та й просить хліба. А багач тоді пироги їв та й каже:

 — Іди, дурний, я сам хліба не маю, видиш — пироги їм!

 

ВОЛЯ ВИЙШЛА

Дядьку Антоне, чи правду кажуть, що воля вийшла?

Та вийшла ж, вийшла. То-то й горе, що вийшла, ні крапельки не залишилось.

 

ЦІННА ЗНАХІДКА

Давно це вже було. Йшов дорогою чоловік, знайшов підкову зрадів і сказав;

— От якби ще три підкови знайти та одного коня, ото було б щастя.

  

ПОДОРОЖНЯ

Наварила баба в пісний день скоромного; дома їсти якось не їлося. Вона винесла горнець на вулицю, сіла на дорозі та й їсть, що аж за вухами лящить. Надійшли люди та закричали на бабу.

— Чи ти бога не боїшся, що ти робиш, та ж сьогодні піст свя­тий* Де нині християнин їсть скоромне?

— Нічого, обізвалася баба, не розгубившись.— Най пан біг простить, бо я собі подорожня.

 

 

НЕ ДУРЕНЬ

Поніс чоловік полотно на ярмарок, а ввечері вкрали його. А він приходить додому:

Ото, жінко, нині цілий день страх полотно крали, але я не дурень — я цілий день своє носив, аж увечері вкрали.

 

ПРО ГОСТЮВАННЯ

Прийшов сусіда до сусіди в гості, а цей і оставляє його обідати. Бажаючи показати своєму сусідові, що нічим для нього не пожал­кує, хазяїн обернувся до жінки та й каже:

Коли жирувати, так жирувати: бий, жінко, і друге яйце в борщ.

 

ЗАСТЕРЕЖЕННЯ

Дослужився солдат до єфрейтора й написав про це старенькій матері в далеке село. Мати прочитала і негайно йому відписала:

— Ти ж дивись, синку, тепер хоч генералів своїх там не зо- биджай!

ЗАДОВОЛЕНИЙ

Знову не вбив жодного зайця?!

Не вбив. Але, незважаючи на це, я дуже задоволений.

Чого?

Бо нагнав на них такого страху, що всі повтікали.

ЗАСПОКОЇВ

Сидить мати та й плаче. Підходить син, питає.

— Чого ви, мамо, плачете?

Плачу, синку, що тобі вже двадцять років, а помочі від тебе ніякої немає.

Не плачте, мамо,— заспокоїв матір син,— я скоро оженюсь, т° й буде вам поміч.

 

 

МАЧУХА

Сидить хлопець на вулиці та й плаче, приказуючи:

Рідна мати брехуха, а мачуха правдива? Рідна мати бреху­ха, а мачуха правдива!

Чоловік іде, почув його та й питає:

Чи ти співаєш, чи плачеш?

Співаю.

Що ж ти співаєш?

Рідна мати брехуха, а мачуха правдива.

Як це так? — питає той.

А так: рідна як була, то казала, що не дам у неділю сороч­ки, та й дала; а мачуха, як сказала — не дам, то ось уже третю неділю ходжу в одній. 

 

 

НЕ ЧУЖА

Не брудни скатертинку, Івасю! Бабуся прала її, прасувала. Треба поважати чужу працю.

Але ж бабуся не чужа.

 

СИНОК ДИПЛОМАТ

Пекла мати пиріжки до свята. А синок підійшов, подивився на Катерину роботу та й каже:

А чого це ви, мамо, зі мною не розмовляєте?

Та що ж я тобі, сину, буду говорити?

А ви б сказали: «На тобі, сину, пиріжок».

 

ВИПРАВДАВСЯ

Хлопчик повернувся із школи додому. Глянула мати, а нова його шапка подерта і вся в грязюці.

— Це що?

— Та Це хлопці...

— Що хлопці?

— Скинули з мене шапку й почали у футбола грати.

— А ти ж де був?

 — На воротях стояв.

 

ХИТРИЙ ІВАСЬ

Івасю, ти такий великий хлопець, а примушуєш маленького Петрика нести свій і твій портфель.

Е — Це я вчу його допомагати старшим.

 

РИБАКИ

Здибалися два рибаки.

і — Що ти зловив?

Щупака.

І — А я видру.

Е, коли ти видреш, то я кину. — Та й кинув щупака в воду.

 

КОСАРІ

Косили два косарі: батько й син.

Ой,— каже батько,— як же ми мало вкосили!

Е,— каже син,— ви старі, я молодий, кому ж тут було ко­сити?

Але сіли вони полуднувати.

Ой,— відказує син,— ви чоловік і я чоловік, чи ж не було Кому ЇСТИ?

 

 

ТЕЛЕГРАФОМ

Писав син-одинак до своєї матері з війська: «Присилайте мені, мамо кохана, черевики, бо старі виходилися. Не маю в чім ходити, і то швидко, на телеграфі».

Ну, а мати, бідна, звичайно, як мати, купила десь якісь чере- вичата та й іде на дорогу. Та вивісила їх на телеграф. Іде додому та й тішиться: буде мій синок мати чобітки.

Якраз коло телеграфа надходить якийсь старий дід в поді- равлених, з болотом чоботях. Він глипнув очима на телеграф та й бачить: черевички ті нові бере, стягає, а старі кладе на той дріт.

Приїздить син до матері:

Ой мамо, чому не прислали черевики?

Ба, на телеграфі вислала.

 

ДОБРЕ, ТА НЕ ДУЖЕ

Здоров!

Здоров!

А що нового?

Нічого, шага тільки знайшов:

Це-добре.

Не дуже-то й добре, бо щербатий.

Це погано.

Не дуже-то й погано; бо хоча й щербатий, а мірку гороху за його купив.

Це добре.

Не дуже-то й добре, бо з червоточиною.

Це погано.

Не дуже-то й погано, бо з червоточиною, а свиню цим го­рохом вигодував.

— Це добре.

Не дуже-то й добре, бо вовк свиню вкрав.

Це погано.

Не дуже-то й погано, бо я вовка вбив.

Це добре.

— Не дуже-то й добре, бо пан шкуру відняв.

Ми з тобою йшли?

Йшли!

Кожух знайшли?

Знайшли!

А де ж він?

Хто?

Кожух.

Який?

Як який? Ми з тобою йшли?

Йшли!

Кожух знайшли?

Знайшли!

А де ж він?

Хто?

Кожух.

Та який?..

Казка-НЕБИЛИЦЯ

Е, тепер що за служба! Ось як ми колись служили! Як було йде Чорноморське військо, так бувало й закрасіє: сідла дубові стремена ясенові, а попруги соснові, а вуздечки оріхові. Так у кожного карбиж коло пояса висить, і кожен знає, скільки коза­ків у сотні: копа Романів, копа Іванів, копа Демидів, копа Дави­дів, копа Денисів, копа Борисів: сім кіп та й сотня! Так ми як зача­ли з нею биться-воюваться, та так сім годів, як сім часів, простоя­ли. У нас був Єфрем Супоня,— такий був бісів непромах, та зробив добре штрикало, та як підійшов, та як штиркне її — так і наштрикнув, та так і підняв гору. Так ми як поїхали тоді до Катрі, а вона саме засукалась та коров доїть. А ми:

Здорова, Катре!

А вона:

Здорові, хлопці! Чи то не ви там воювали?

Авже не ти, бісова родина!

Так вона нас як повела по погребах та по підвалах — пий вино, хоч залийсь! А ми вино п’смо, коли в зуби — стук!

Стій, хлопці, зміна! /Зрада/.

А в нас Сфрем Супоня був не промах та як закричить:

— Хлопці, на коні!

А в мене, пане, кобила!

— Сідай, бісова родина, хоч на кобилу!

Та я як метнувсь, так за сім часів як горобчик сів!