ЗАЯЧЕ САЛО

Їхав пан з новим кучером Іваном у далеку дорогу. їдуть і мов­чать. А як мовчанка обридла, пан і надумав поговорити. У цей час вискочив саме заєць. Пан і почав свою розмову з зайця.

— У мене в лісі теж водяться зайці, тільки не такі, як оце пострибав, а великі. Я із-за границі привіз на розплід. Одного разу я зібрався на полювання, взяв із собою чоловік з десять за­гоничів. Вони нагнали на мене зайців, а я їх тільки бах та бах! Набив десятків зо три. І серед них один такий здоровенний, як баран завбільшки! Ну, коли здерли з нього шкуру, то було більше як півпуда сала. От які в мене зайці.

Кучер слухав-слухав, а далі й каже:

— Но-о, гніді, скоро вже й міст той, що під брехунами лама­ється.

Почув це пан і каже:

— Так от, Іване які зайці бувають. Щоправда, півпуда сала

з нього не було, а так фунтів з десять.

— Звісно, заєць, зайцем,— каже Іван.

Ну, їдуть далі, а пан знову до Івана.

— А що, Іване, чи скоро вже буде той місток, що ти про нього казав?

— Та скоро вже, пане,— каже Іван

— Так от знаєш, Іване,— веде далі пан,— мабуть, що на тому зайцеві й десяти фунтів сала не було,— так фунтів три-чотири, більше.

Та мені що,— каже Іван,— хай буде й так.

Проїхали ще трохи. Пан вертівся, вертівся на місці та й знову

Л чи скоро, Іване, вже той міст буде?

Та скоро, пане, ось-ось тільки в долинку спустимось.

Гм,— каже пан,— а знаєш, Іване, на тому зайцеві й зовсім сала не було, сам знаєш, яке на зайцеві сало.

Та звісно,— каже Іван,— заєць зайцем.

Спустились у долину, а пан і питає:

А де ж, Іване, той міст, що ти про нього говорив?

А він, пане,— каже Іван,— розтопився так само, як те заяче сало, що ви про нього говорили.