Українські гуморески

Маю, куме, я біду,  хоч втікай із хати!  Пішла, вчора, моя Галя Поколядувати.   Прийшла ранком.  В новій шубі. Вся, аж засіяла. Я питаю: -Де взяла? - НАКОЛЯДУВАЛА!   Нові чоботи зняла,  телефон дістала.  Я кричу їй - "Де була???"  ТА КОЛЯДУВАЛА!  - Галю, ми з кумом Петром, Теж колядували,  Але нам горілки чарку, То гривні давали.   Аж захрипли, цілу ніч,  Від хати до хати!  Замiялась моя Галя:  - МІСЦЯ ТРЕБА ЗНАТИ!  --- Соломія Українець

Ас-велосипедистДід свисточка вирізаєДля онука Феді,Доки той педалі крутитьНа велосипеді.Вкотре швидкість набирає,Мчить і каже діду:– Я без рук ганяти вмію,Ось поглянь, як їду!Ледь загавився та й врізавсьУ старого дуба...Повз дідуні знову їде:– Я лечу без зуба!

Притягли дружки Пилипа ввечері із бані.Жінка плаче: — Безсоромні! Ви ж у дошку п’яні.—А Пилип їй: — Що там пив я? Випив зовсім мало.Оце стільки — на півпальця, дна не закривало.Я боявся, щоб у бані не схопить заразу.Всі смоктали прямо з пляшки, а я пив із тазу.

— У вас зуби є, дідусю? — онучок питає.Дід журливо посміхнувся: — Вже давно немає.—Це почувши, хлопченятко зраділо без краю:Тоді пряник потримайте, а я пострибаю.

Каже вчитель на уроці патланеві Жорі:— Наліпив ти нісенітниць у домашнім творі.У свої сімнадцять років мислити не вмієш.Задавав я написати, як, про що ти мрієш.Ти ж надряпав з помилками лиш одну сторінку.«Я мечтаю підшукати Інтересну жінку,Щоб для мене підходящі мала внєшні даніІ робила в гастрономі чи у ресторані...»Це такі нікчемні мрії в хлопця молодого?Ти один лиш дописатись можеш до такого.— Чом один? — скривився Жора. — Це в якому смислі?Я писав, а батя збоку підказував мислі.

— А ти, тату, в школі вчився?— Учився, Сергійку.— А то правда, що ти, тату,Був одержав двійку?— Було Таке, траплялося...—Малий засміявся:— Тоді мама правду каже,Що я в тебе вдався.

- Як там, Савичу, мій внучок? - запитав дідусь. – Чи побачу його вченим? Чи діждусь?   - Та нічого, - каже вчитель, - Мирон як Мирон. Щойно в мене відпросився на Ваш похорон. Йосип Струцюк  

Побратались пан з Іваном,По світі мандрують…Разом їдять, розмовляють.Разом і ночують…На кождому через плечіВисить по торбині…Лиш пан таки у чемерці,Іван — у свитині…

Вуйко втупився очимаНа дівочі груди…Щось тихенько бурмочучи,Ворушаться губи.А дівчину обіллялиКольори червоні.Каже: “Вуйку, так не гарно –В вас же сиві скроні!”Вуйко рвучко відмахнувся.Каже: “Донцю тихше!-Я не годен розібрати,Що на майці пише?”

Їде козак дорогою, дівку зустрічає,Витягнув папір з-за пазухи та їй читає:„Офіційно, так сказати, по цьому указуКожна дівка козакові мусить дать по разу.

— Якщо будеш,— каже дід,—Ти на скрипці грати,Буду тобі кожен деньНа кіно давати.— Пхе,— сміється Гриць малий,—Так не вийде, діду!На кіно мені дадутьЧетверо сусідів.Будуть також кожен деньНа кіно даватиІз умовою: якщоЯ не буду грати!-----В. Бондаренко

Петро й Орися по Дніпру пливли,Дув теплий вітер, хвильки з вітром грались.Раз у човні лиш вдвох вони були,То вирішив Петро в усім признатись:«На річці, люба, сил нема мовчать,Кохаю я, з тобою в рай полину…..Хоч не люблю поступливих дівчат,Не забувай – човна взяв на годину!»

– Хочу я спитати, – просить мати в Люби. –Є ж якісь уроки, що найбільше любиш?– Що тут думать довго. Це просте питання.Я найбільше люблю в нас урок останній.

– Дай щоденник, доню. – батько Галю просить. Чом оцінки в тебе невисокі досить? – Так і має бути, –каже доня вредна. – Сам же бачиш, тату, – школа ж бо середня.

Брав уроки кум у кума,Як діяти має,Коли спинить поліція,І строго спитає.-Чи вживав ти алкоголю,-Часом й боронь Боже,-Мовляв рухатись при цьому,-Соромно й негоже.

Оточили ситі свиніВелике корито,Їдять, сопутьта хрумкаютьСмачно, працьовито.І підсвинок до коритаРадий би пролізти,Але свині не пускають,Не дають поїсти...

В літо тисяча шістсоте, В літо теє боже, Прийшла грамота Ахмета В наше Запорожжя: «Я султан, син Магомета, Внук Бога їдного, Брат місяця-перекроя І сонця самого,

Їде мужик на волах; Сонце припікає; Мужик ноги протягує, Лежить та й дрімає.А воли собі пішли, На сторону збились, Далі раптом за верству Ярмом зачепились.

Мужик лиха наробив, А жінки боявся, — Сюди-туди по кутках — Та й під піл сховався.Та лопатою під піл: «А вилізай, враже!» А той далі у куток — Та й до неї каже:— Геть, погана сатано! Геть, бісова мати! Тепер мене не займай, Я господар хати!

Край Варшави два стовпи.На стовпах дилина,Під стовпами молодийКозак з Чигирина.І найстаршії паниСмерть йому читають.Прочитали — і катиМотуз натягають.Але козак подививсьНа ляхву превражу,Каже: «Стійте-но, пани,Я щось вам іскажу!»Ослабили мотузок,Ляхи підступили,А козак і каже їм:«От що, пани милі,Хоч високо не кажітьМене підіймати,Буде лучче вам менеВ сраку цілувати!»

Раз Хмельницький заявивПо військові свому,Що хто пана приведе, —Дасть по золотому;А хто ксьондза — тому триОбіцявся дати...Пішли наші козаки,Давай мудрувати.

Сидить голий циганчук,Аж мало не плаче.«Тату,— каже,— холодно!Зуб до зуба скаче».А той йому поясок:— Та на! не журися!Коли тобі холодно,То підпережися.

Раз багаті хазяїЦигана приймалиІ тут йому, на біду,Та меду подали.Розсмакував бісів синТа все було ходить,Стане, шельма, під вікномТа й «меду» заводить.

По ярмарку циганчукКонем виграває,Понад воду всіх людейЗ ярмарку скликає.

Щойно в церкві коли дяк«Іже» заспіває,Бідна баба у куткуМало не вмліває.Аж завважив теє дяк,До неї забрався.«Чого плачете ви так?» —Стару запитався.

Сидить шевчик на стільці, На кумові постільціПришиває лату. Аж у сінях двері скрип, Далі в хату двері рип,—Шелеп кум у хату!«Здоровенькі ви були! А що ж мої постоли —Вже, мабуть, готові?». «Зараз будуть... погодіть, Що ж ви стогнете, як дід?Чи вже нездорові?»

Їден дідич мав у школах Кохану дитину, Ото раз до неї й пише: «Милий ти мій сину!Як ти здоров — слава богу, А як добре вчишся, То не візьме тебе дідько, Про то не журися.

Привіз дідич раз на свято Ізі школи сина І не може натішитись, Що вчена дитина.Раз здибає гуменногоІ тому хвалиться:«Ото, — каже, — мій синочокЯк у школі вчиться!..