Сидить циган на городі Темненької ночки, До блискавки вибирає Чужі огірочки. Та все собі промовляє: «Блисни, Боже, блисни!» А господар його ззаду Як вилами свисне!..
Вивів циган на ярмарок Коня продавати… Посходились ярмаркові, Стали оглядати…
Вийшов циган на толоку, Косить, бідний, косить — А господар обідати Цигана не просить, А дав чарки понюхати, Хліба закусити Та й знов таки заставляє Цигана косити.
Нічка тиха, зорі світять, А мороз крепить; Циган сина до місяця Лицем становить. «Отак, сину мій Романе! Отак, дурню, стій Та з пазухи вийми руки, До місяця грій!..»
З копійкою циганчук По ярмарку ходить І купив би, може, що, Та все не знаходить. Усе таке дороге, А в нього копійка, По копійці тільки хрін Продає жидівка.
Два рабини на коршомці Зашабашували, Одправили борухати, За стіл посідали. На кождому лапсардаки, Шапка шабашкова,
Зайшов козак до коршомки. «Здоров, орендарю! А налий-но мені,— каже,— Горілачі чару!» Налив Мошко одну чару, Козак вихиляє.
Везе в місто мужик сіно Якось проти свята Та й годує в капелюсі Малі шпаченята…
«А чи знаєш ти, Романе, Батько під судом: Іспійняли неборака Над чужим добром…» «Мого батька?.. Де спійняли?» Циганчук спитав. «Таки в нашії ж коморі — Бодню розбивав». «Та в коморі й горобцеві Крила одшибеш… Ні! Пусти-но батька в поле! Чи тогді піймеш?»
Став у церкві батько з сином. Церкву вже кінчали: Засклепили, побілили, Олтар прибивали. «Слава богу, — каже батько, — Спомоглися люди. Лиш не знати, як то вона — Чи голосна буде?