Українські гуморески

Татко хвалиться синочком: — Хто б мені повірив?Три годочки, а вже знає всіх тварин І звірів.—Тітка книгу товстелезну Дістає із шафи.— Що оце? — кива на зебру. —- Це такі зирафи.— А оце? — осла підносить.— Це таке лосатко.— А оце? — на мавпу тиче.А оце мій татко!

— Лягай спати вже, онучку,— дід говорить басом.— Я, як був таким маленьким, лягав з курми разом.— А онучок зубки скалить: — Як же ви там спали?Як ви з сідала, дідусю, додолу не впали?

На південному курорті, де шумить морська вода,Молодий веселий лікар пацієнта огляда.Пацієнт — мужчина дужий, літ приблизно, сорок п'ять,А зігнувся і скривився, ноги в бідного болять.Лікар щиро співчуває, каже: — Слухайте мене.Щоб хворобу подолати, добрий настрій — головне.Менше думайте про ноги. Це впливає як дурман.З симпатичною вдовою заведіть у нас роман.Чоловік ви одинокий. Це ж без риску, просто так.Вірте, будете стрибати на танцюльках, як хлопчак.— Ех, якби-то,— мовив хворий,— цей рецепт д...

— Знаєш, друже, в мене є дівчина-сусідка.Літ не більше двадцяти, а сама — мов квітка.Просить: «Плавати навчіть, ви ж моряк колишній».Ну, а я у цих ділах тренер нікудишній.Як учити, поясни просто й зрозуміло.Тренер весело сказав: — Це нехитре діло.Ти візьми її за стан і за праву рукуТа й показуй, як гребти, викладай науку.— Ну, як так,— сказав моряк,— то візьмусь до діла.І моя дружина теж плавать захотіла.Їй під сорок. З нею теж треба так же точно?—Тренер мовив: — Ні, таких краще вчить заочно.На ...

Росла собі Дуся, та й виросла Дуся,А тій Дусі фортеп'яно купила бабуся.Тепер ота Дуся ввечері і раноВсе співає й виграває на фортепіано.Грає-виграває ще й співає Дуся:— Один сєрий, другой бєлий, два весьолих гуся!А стіна в квартирі не товста, тоненька.У сусіда у Демида в голові дзеленька.Раз Демид промовив: — Вийду, та пройдуся,Та заріжу по дорозі два весьолих гуся...—Жінка зразу в сльози, підняла тривогу.Погукали телефоном «швидку допомогу».Повели Демида хлопці-санітари,Один сірий, другий білий...

В свій будинок тяг Мусій, аж летіло пір'я,Гарнітури, килими, люстри і ганчір'яЩоб в гонитві за майном осягти вершину,Твердо мовив: — Розіб'юсь, а куплю машину!І свого добився:Купив і розбився, Приволік додомуТільки купу лому..

В санаторії зустрілись Сидір і Варвара.Покохались, полюбились, як голубів пара.Він підтоптаний добряче, а вона — ще дівка.В нього лисина, а в неї — в кучерях голівка.Він шептав їй: — Не боюся ні людей, ні суду.До кінця тебе, Варюсю, я кохати буду.—А вона аж умлівала, дивлячись на нього.— До кінця любити будеш? Тобто до якого? —Він, як голуб до голубки, припадав до дівки:— Ясно, серце, до якого. До кінця путівки.

Повернули нам здоров'я лікарі І сказали: — Ну, живіть, богатирі?Ми з лікарні подались в аеропортІ махнули «дикарями» на курорт.

Кожен кума, як героя, зустріча:Виграв він у лотерею «Москвича».Накупив собі копицю різних книг,Цілий тиждень пронудився біля них.

Ми із кумом, їй же право, молодці!В нас у кожного пов'язка на руці.Йдем поважно, як барони-королі:Нас призначили сьогодні в патрулі.

Докотилася до кума новина,Що вино робити можна з кавуна.Кум — страшенно нетерплячий чоловік.Він негайно ж кавуняру приволік.

Ми із кумом полювати ідемо.За плечима по рушниці несемо.Кум говорить: — Вбити зайчика — не клас.От би вовка тарарахнути хоч раз!

Кум в газетах начитався про «моржів»І скупатись в ополонці захотів:— Загартуюся на холоді як слід —Буду жити та брикати до ста літ.

Кум поїсти неабиякий мастак.Йому жінка, що не зварить, все не так.Вередує: — Як з'їдаю твій обід,Наче гирю закладаю у живіт.Он торік я в ресторані,— каже,— був...Ледве миску з деволяєм не ковтнув.Там таку дають підливку — смак і шик!З нею з'їсти можна власний черевик.—Раз в неділю ми остались без жінок:Подались вони раненько на товчок.Ми із кумом закурили, сидимо.Кум наліво, я направо — плюємо.— Не зоставили нам їсти, то й нехай...А ми зваримо вареники давай!Налили ми в ночви свіжої води.Півмішк...

Ми футбол із кумом любимо.— Давай, куме, м'яч футбольний купимо! —Тренувалися ми з кумом аж три дні.Бив я кумові в ворота, кум — мені.І такого ми з ним класу досягли,Що й самі собі страшними вже були.Тож пішли ми у команду «Урожай»І сказали капітанові: — Приймай! —Капітан оглянув кума і мене.— Ось вам м'ячик. Хто сильніше фугоне? —Кум підскочив, закричав: — Фізкультпривіт! —Та футболом капітана — у живіт!Як водою капітана відлили,Він сказав: — Обох приймаю. Ви — орли!Всі були б такі в команді «У...

Жорі й Лорі — по сімнадцять.Лора каже: — Жоро,От де хохма! Я дитинуБуду мати скоро.Батько сердиться на мене,Заїдає мати.«Чим,— чіпляються,— дитинуБудеш годувати?» —Жора свиснув: Не тушуйся.Нам з тобою хватить,Бо на мене ще мій предокАліменти платить.

Петя Коржик, той, що ходить до другого класу,Листа в село накарлякав дядькові Панасу:«Добрий день вам, дядьку її тітко! Я ходжу до школиІ чув, що ви на тім тижні свиню закололи.Ми вас просимо у гості, татко, я і мати,І всі разом на вокзалі будем зустрічати.Я вас перший на пероні між людьми побачу:Держіть в руках банку смальцю і ногу свинячу».

Батько дивиться у зошит.— Двійка, двійка... Стид і страм!Я, їй-право, побоявся б показать таке батькам.—А Івасик-першокласник перед ним стоїть, як туз.— А чого,— пита,— боятись? Я тобі не боягуз.

— Хто там, синку, в двері стукав?— То якийсь дідок,Зовсім лисий, у куфайці, у руках ціпок.Він говорить, що приїхав із села до нас,Що колись ходив з тобою у четвертий клас.— Йди скажи: немає татка. То якесь брехло.У четвертім нашім класі лисих не було.

Як це добре, громадяни,Мати грамотних дітей!— Яких знаєш писателів? —Пита сина Ялисей.— Пушкін.— Далі.— Гоголь.— Далі.— Горький, Мамін-Сибіряк.— Далі, синку.— Достоєвський.Лев Толстой, Гюго, Бальзак.—Ялисей зрадів: — Прекрасно!Ось ми й вияснили так,Що на вулиці ТолстогоЯ в пивній забув піджак.

Запросив директор школи — це вже котрий раз! —Матір лобура, що ходить у десятий клас.— Угамуйте,— каже,— сина. Вчора ваш ПетроСемикласниці Марусі поламав ребро.—А матуся: — Ви, звиняюсь, странний чоловік.Я ж не винна, що у сина переломний вік.

— А ти, татку, пам'ятаєш,— питає мала,—Коли Пушкін народився? Якого числа? —Батько сумно головою з боку в бік хита:— Ти подумай, що питаєш, голово пуста.Що, твій Пушкін — мій директор, головбух чи зав,Щоб я його днем рождєння мозги засоряв?

Гарну книжечку новуЧитають хлоп'ята.— Що це значить р о м а н т и з м? —Питають у тата.—О, знайшли про що питать,—Блимнув той спідлоба.—Це коли кістки болять.Є така хвороба.

— Чуєш, тату,— син питає,— що таке хамелеон?— Відчепися, я не знаю,— каже Филимон.— Чуеш, тату, ще спитаю. Що таке аукціон?— Відчепися, я не знаю,— злиться Филимон.Мати сердиться на хлопця: — Ну чого ти пристаєш?Батьку навіть у неділю відпочити не даєш.— Не кричи,— говорить батько.— Я люблю балакать з ним.Хай пита, чого не знає, а то виросте дурним.

Кличе хлопець:— Чуєш, татку!— Чого тобі синку?— Я знайшов у себе в книжці цікаву картинку.На картинці людський мозок. Череп ніби знятий...Так чого в людини мозок геть увесь пом'ятий? —Батько глянув, посміхнувся:— Тут ясна картина.Як народиться, синочку, на цей світ людина,То вправляють і вправляють їй «мозга» потрошку,Доки стане в неї мозок схожим на гармошку.

Учителька в другім класі хлопчика питає:— Скільки татко твій за місяць грошей заробляє?— Вісімдесят карбованців,— відповів Аркаша.— А як ділить між собою їх родина ваша?— Чотириста лишається в кишені папаші,А останні чотириста дає він мамаші.—Учителька похитала сумно головою.— Ой, голубчику Аркашо, лишенько з тобою.Не чотириста, а сорок, ти сказав дурницю.Арифметики не знаєш, ставлю одиницю.— Арифметику я знаю,—відрубав Аркаша.—То ви якраз не знаєте, який наш папаша.

Повернувся першокласник із занять додому.Ніс в чорнилі, мов мазнули квачиком по ньому.— Що з Тобою, мій синочку? — засміялась мати.—Та невже ти в школі носом учишся писати?— Смійся, смійся,— каже хлопчик.— Зараз ти заплачеш,Коли двійку у моєму зошиті побачиш.

Спитав колись піп у школі учня-здоровила:— Хто сотворив тебе, сину?— Мати народила.— Хто сотворив, я питаю. Що верзеш, дурило?— Ну, сотворив, мабуть, батько,— сказав здоровило.— Бог сотворив, а не батько! Тобі зрозуміло? —А той бурчить: — Забув уже. Давно було діло.

Бюрократ у школу дзвонить і гукає гнівно:— Поясніть мені, будь ласка, Катерино Львівно,Це чому в мого Валерки зошит весь у двійках?— Бо писати він не вміє строго по лінійках.Чи то вправи, чи диктанти,—все він без розборуНавскосяк, через лінійки тягне знизу вгору.—Бюрократ кричить: — Для двійок все це не причина!Резолюції писати учиться хлопчина!

Нетерпляче жде Мартин, не діждеться свята.— Мамо, гляньте в календар, де червона дата? —Мати каже: — Триста днів спиш на рік, як трутень.Не однаково тобі — свято а чи будень? —А Мартин відповіда: — Триста чи не триста,Але в свято краще спать, тоді совість чиста.