Їхав пан з новим кучером Іваном у далеку дорогу. їдуть і мовчать. А як мовчанка обридла, пан і надумав поговорити. У цей час вискочив саме заєць. Пан і почав свою розмову з зайця.
— У мене в лісі теж водяться зайці, тільки не такі, як оце пострибав, а великі. Я із-за границі привіз на розплід. Одного разу я зібрався на полювання, взяв із собою чоловік з десять загоничів. Вони нагнали на мене зайців, а я їх тільки бах та бах! Набив десятків зо три. І серед них один такий здоровенний, як баран завбільшки! Ну, коли здерли з нього шкуру, то було більше як півпуда сала. От які в мене зайці.
Кучер слухав-слухав, а далі й каже:
— Но-о, гніді, скоро вже й міст той, що під брехунами ламається.
Почув це пан і каже:
— Так от, Іване які зайці бувають. Щоправда, півпуда сала
з нього не було, а так фунтів з десять.
— Звісно, заєць, зайцем,— каже Іван.
Ну, їдуть далі, а пан знову до Івана.
— А що, Іване, чи скоро вже буде той місток, що ти про нього казав?
— Та скоро вже, пане,— каже Іван
— Так от знаєш, Іване,— веде далі пан,— мабуть, що на тому зайцеві й десяти фунтів сала не було,— так фунтів три-чотири, більше.
Та мені що,— каже Іван,— хай буде й так.
Проїхали ще трохи. Пан вертівся, вертівся на місці та й знову
Л чи скоро, Іване, вже той міст буде?
Та скоро, пане, ось-ось тільки в долинку спустимось.
Гм,— каже пан,— а знаєш, Іване, на тому зайцеві й зовсім сала не було, сам знаєш, яке на зайцеві сало.
Та звісно,— каже Іван,— заєць зайцем.
Спустились у долину, а пан і питає:
А де ж, Іване, той міст, що ти про нього говорив?
А він, пане,— каже Іван,— розтопився так само, як те заяче сало, що ви про нього говорили.