В поїзді контролюють пасажирів. Підходять до молодої людини досить пом'ятої зовнішності: "Документ!». Бере папір. Читає: "Ана ... аналіз сечі ... італієць будете? А ну, що там ще ... жирів немає... цукру немає ... а, цукром промишляєте... білків немає ... і яєчками. Це, брат, штука ... Гонококи у великій кількості ... відкривай валізу!"Подивилися..." по-Вашому, це гонококи, а по-нашому-старе барахло!... "[Надруковано в газеті"ілюстрована Росія". Париж, 1927. № 13]
Традиційно фольклористи вважають, що усна культура дитинства переважно сміхова. А психологи ще додають, що почуття гумору проявляється у дитини значно раніше зв’язного мовлення.
Через усю історію естетики проходить скептичне відкидання можливості визначити комічне і постійні спроби, незважаючи на це, дати його дефініцію. Ад.Цейзінг називав усю літературу про комічне "комедією помилок" у визначеннях. Н.Гартман казав, що комічне - найбільш складна проблема естетики. Дійсно, сміх наче ртуть. Він легко вислизає з-під рук теоретика. У цьому складність, але не безнадійність дослідження природи комічного.
Ю.Б.Борєв визначає комічне як смішне, що має певну і соціальну значимість і естетичну природу. Комічне викликає соціально забарвлений, спрямований на певний об’єкт сміх. Сприйняття комічного обумовлене історично й національно. Це, як каже сам автор, ще дуже загальні характеристики комічного, що охоплюють його об’єктивну і суб’єктивну сторони в найбільш загальній і недиференційованій формі.
Перші анекдоти були виявлено на шумерській глинянной фресці 1900-1600 рр. до н.е.