Абияк танк пофарбувавши,
наквецявши на башті V,
покинув орк кохану рашу,
поїхав зароблять лаве.
Та не як всі нормальні люди -
на будівництво чи завод, -
з бридкою посмішкою Юди
проліз в гостомельський город.
Ловив курей, розносив "Фору",
паляв по вікнах і хатах,
до церкви лазив по кагори,
ходив у крадених трусах,
тягнув до танка холодильник,
а той в кабіну не проліз...
І всім казав: він - не розбійник!
"Святий" герой, як той Чингіз!
Та день минув, а ніч тут тиха...
А що це шурхнуло в кущах?
Злетіла з орка злісна пиха,
потік дрижкий, тваринний страх.
І вже не радує та шуба,
що думав жінці привезти,
і телик крадений не любий -
притьмом пірнув в очеретИ,
поповз крізь поле мокрим гадом,
на місяць стогнучи: "Сховай!"
Та ця земля тобі не рада.
Прийшов зі смертю? Погибай!
Не буде в матері й могили -
холонеш в поймі Ірпеня.
Душа таврована, зогнила
сичить в обіймах бісенят...