Це я запізнився до вас на урок?
Та знаєте, скільки я звідав морок?!
А ви поміркуйте: уранці спросоння
будильник ударив мене по долоні.
Хотів я проснутись, та, бісова сплюха,
подушка мені приліпилась до вуха.
Почав я взуватись, а тут черевик
вчинив на всю хату і лемент, і крик:
...
- Куди ти від мене сховав мою ногу?
- Прийшлося бабусю гукать на підмогу.
- А вийшов – надворі попав у біду:
дід вишні обносив у нашім саду.
Так я того діда вже так налякав,
що сам на бігу розпанахав рукав.
А потім я довго втікав од кота:
бляшанку чіпляв він мені до хвоста.
Якого хвоста? Кіт же просто не знає
про те, що хвостів у дітей не буває.
А потім зненацька, ще й посеред шляху
накинулась річка на мене, невдаху.
Відкинув я річку подалі від книг,
а сам – то вже ледь роздягнутися встиг!
Ну й плавала річка у мене на спині –
аж губи у неї зробилися сині!
А потім… А потім страшна, аж зелена,
копиця з розгону полізла на мене!
А потім… Ось бачьте, під оком – синець!
То в мене з рогатки вціляв горобець!
А потім… Та, врешті, хіба цього мало?
Коли б ви хоч трохи такого зазнали,
то ви б не питали нікого й ніколи,
чого це до хлопців спізняються школи…
В. Моруга