Традиційно фольклористи вважають, що усна культура дитинства переважно сміхова. А психологи ще додають, що почуття гумору проявляється у дитини значно раніше зв’язного мовлення.
Через усю історію естетики проходить скептичне відкидання можливості визначити комічне і постійні спроби, незважаючи на це, дати його дефініцію. Ад.Цейзінг називав усю літературу про комічне "комедією помилок" у визначеннях. Н.Гартман казав, що комічне - найбільш складна проблема естетики. Дійсно, сміх наче ртуть. Він легко вислизає з-під рук теоретика. У цьому складність, але не безнадійність дослідження природи комічного. Ю.Б.Борєв визначає комічне як смішне, що має певну і соціальну значимість і естетичну природу. Комічне викликає соціально забарвлений, спрямований на певний об’єкт сміх. Сприйняття комічного обумовлене історично й національно. Це, як каже сам автор, ще дуже загальні характеристики комічного, що охоплюють його об’єктивну і суб’єктивну сторони в найбільш загальній і недиференційованій формі.
Вони плакали, прощаючись. Довго не могли відпустити один одного. Він їхав у відрядження на 10 днів, а вона до мами. Зустріч виявилась бурхливішою. Через добу... На пляжі... В Єгипті.. -Доля - лиходійка!
Дружина пішла від чоловіка. Удома вона каже матері: -Як тільки я вийшла з будинку, пролунав постріл! Як думаєш, він застрелився? -Думаю, він відкрив пляшку шампанського ...