Кумів моціон

Кум із міста повернувся після свят.

— От я,— каже,— надивився дива, брат!

Бачив,— каже,— я у місті чудеса:

Йде мужчина і веде на шворці пса.

В того псюги — здоровенний чорний рот…

Не собака, а, їй-право, бегемот.

Живемо ми без культури у селі,

Тільки звикли колупатися в землі…

І неначе збожеволів бісів кум.

 

Одягнув свій найшикарніший костюм,

Взяв собаку на блискучий ланцюжок:

— Підем, Сільво, прогуляємось часок.

 

Сільва в кума здоровенна, як теля.

Як біжить, гуде під лапами земля.

Кум зробив кругом городу пробний круг,

Бачить — ззаду суне зграя собацюг.

Всі сердиті, наїжачені і злі…

 

Де їх стільки і набралося в селі?

Кум спинився, зупинилися й вони.

Пильно дивляться на.кумові штани.

Щоб не вирвалася Сільва, на рукав

Кум залізний повідочок намотав.

 

Та й стоїть отак, прогулянці не рад,

Бо не бачить уже відступу назад.

Раптом Сільва як підскочить, як стрибне,

По садах та по городах як майне!

 

Кум за нею на залізнім повідку

Пострибав, як ще ніколи на віку.

Він з розгону брав бар’єри, як стрибун,

Ще й крутився, як справдешній «балерун».

Перескакуючи ями і тини,

Кум порвав свої бостонові штани.

 

Від підштаників холоші голубі

Відірвались і повисли на вербі.

Об дроти пошматувався весь піджак

І від того дуже схожим став на фрак.

 

Як заґавились собачі женихи,

Кум зірвався й заховався в лопухи.

Кум до ночі не вилазив з бур’янів,

Бо з одежі тільки галстук уцілів.

 

Повернувшись із веселої гульні,

Він у клуні спав дві ночі і два дні.

Правду ж кажуть, що вечірній моціон

Забезпечує людині добрий сон!

 

Павло Глазовий