Мова і Язик

lдуть бульваром внучка i бабуся.
Назустрiч їм - з тростинкою дідусь.
Як тiльки порівнявся, то Катруся
Вмить показала старому язик.
- Не можна з дiдусем так жартувати!
Biн же чужий, а ти - язик йому,
-Бабуся стала внучцi дорiкати,
-Чому ти так поводишся? Чому?
- Biн полюбляє це! - сміється внучка,
-То, бабцю, лiкар наш, дiдусь Лука.
У дитсадку бере мене на ручки
І просить: покажи-но язичка.

Дід приїхав із села, ходить по столиці.
Має гроші — не мина жодної крамниці.
Попросив він:
— Покажіть кухлик той, що з краю.
— Продавщиця:
— Что? Чево? Я нє понімаю.
— Кухлик, люба, покажіть, той, що збоку смужка.
— Да какой же кухлік здєсь, єслі ето кружка.
— Дід у руки кухлик взяв і нахмурив брови:
— На Вкраїні живете й не знаєте мови.
— Продавщиця теж була гостра та бідова.
— У мєня єсть свой язик, ні к чему мнє мова.
— І сказав їй мудрий дід:
— Цим пишатися не слід,
Бо якраз така біда в моєї корови:
Має, бідна, язика, а не знає мови......

Павло Глазовий. „Сміхологія” — Київ, „Дніпро”, 1989.