Головне піймити

Їде газда з малим сином,
Фірою додому,
Везли з поля конячкою,
Торішню солому. По дорозі було повно,
Від дощу болота,
Тож в конячки геть відпала,
До їзди охота.

Тож нарешті у болоті,
Тварина спинилась,
Важко дихаючи ротом,
Бо дуже втомилась.

А було це понад вечір,
Стало сутеніти,
Тож газда боявся, щоби,
Ніч тут не сидіти.

Став кричати на скотину,
А далі вмовляє,
А та тільки головою,
В знак згоди киває.

Тут газда згадав про Бога,
Й став Його просити,
Щоби їх з цього полону,
Допоміг звільнити.

Каже-Боже, як ти зараз,
-Нам тут допоможеш,
-То всі гроші, що я маю,
-Привласнити можеш.

А син батькові на вухо,
-Ну й нащо брехати,
-Аби дати гроші в жертву,
-Їх потрібно мати.

-Тихо сину, Бог хороший,
-Він того ж не знає,
-Що у мене отих грошей,
-Небуло й немає.

-Нам би тільки щось піймити,
-Слово то не гроші,
-А Бог зможе нас простити,
-Бо Він в нас хороший.

-Нам також, постійно влада,
-Багато піймає,
-А як прийдеться, ми дулю,
-Від цього лиш маєм.

-І ми також прощаємо,
-Знову обираєм,
-І як завжди з тої влади,
-Нічого не маєм.