Як ми з кумом дикарями були

Повернули нам здоров'я лікарі
І сказали: — Ну, живіть, богатирі?
Ми з лікарні подались в аеропорт
І махнули «дикарями» на курорт. Ніч у Ялті переспали на траві,
Потім в тітки влаштувались у хліві.
Тітка хвалить-вихваляє свій сарай:
— Вам, дикарики, у ньому буде рай!
Перед вами тут жила моя свиня —
На півпуда поправлялася щодня.—
Кум говорить: — Добре, тітко, поживем.
Не дивуйся, якщо хрюкати почнем.
Ми щоранку до їдальні біжимо.
Дійде черга — хліб з гірчицею їмо,
Бо зібралося над морем дикарні,
Як тієї кукурудзи в качані.
За два тижні ми поправилися так,
Що зостались тільки шкіра та кістяк.
З нами дами танцювати не хотять,
Бо худі ж ми, що аж кості торохтять.
Кум надумав залицятися до дам,
Так одна йому сказала: —Дулю дам! —
Раз валялися ми з кумом на піску,
На природу любувалися морську.
Кум помітив біля берега медуз
І ловить їх заходився у картуз.
З'їв медузу.— От я,— каже,— молодець!
Їжмо, куме, бо вони — як холодець.
Ці медузи, як півпуда їх з'їси,
Заміняють грам п'ятнадцять ковбаси...
Якби був у морі цукор, а не сіль,
Ці медузи замінили б нам кисіль.
Я ж ловив собі тим часом крабенят
І робив із них на снідання салат.
Непоганий з них виходив і форшмак,
Тільки в горлі дуже дерло, як наждак.
Кум поправився чудесно від медуз.
Став у нього животяра, як гарбуз.
Він щовечора на танці учаща.
Вже навчився танцювати «ча-ча-ча».
Ходять ходором дівчата молоді,
Кум же плава, як медуза у воді.
А удень ми на пісочку лежимо.
Сонце палить, сонце шкварить — горимо.
Сонце шпарить, розганяючи туман.
Кум вже пахне, наче смалений кабан.
Кум ошпарився, від болю аж сичить.
— Ану, плюнь на спину,— просить,— чи шкварчить? —
Як з курорту ми додому прибули,
То негайно ж посідали за столи.
Кум до їжі як допався, мов здурів:
Умегелив дві корзини сухарів,
Три хлібини, п'ять батонів і калач.
Жінка в сльози... Кум говорить: — Ти не плач!
Ти радій, моя голубонько, тепер,
Що на дикому курорті я не вмер.
Нам до труднощів із кумом не звикать.
Ми від труднощів не звикли утікать!