Випадок у Психіатра..

Пішов це я в поліклініку за довідкою на зброю. Потрібно серед іншого пройти психіатра. Заходжу в кабінет, бачу: бабуля років сімдесяти, такий собі божий одуванчик в білому чепчику набакир. Я вже й забув, коли востаннє в поліклініці доктора в чепчику бачив, але не суть.
- Сідайте, - бубонить бабуля, пишучи чогось на паперах.
Сідаю. Кладу на стіл "бігунок". Сиджу. Мовчимо. (Пише ж людина). Я тихенько гумку жую (Покурив тільки що, ну і щоб запаху менше ...).
Бабуся не відриваючись від паперів запитує:
- А Ви знаєте, що жувати "жуйку" в присутності жінки непристойно?
Я перепрошую, бубоню щось про куріння і бажання зменшити запах, виймаю гумку і запихають у сигаретну пачку.
Бабуся так ж, не дивлячись на мене, не відриваючись від паперів бере мій бігунок, чогось пише і коментує:
- Легко піддається чужому впливу.
Я, злегка отетерів:
- Дозвольте, але Ви ж самі сказали! ...
Бабуся (природно не піднімаючи голови і продовжуючи писати):
- Схильний до агресії.
У мене подих в грудях від обурення сперло, але внутрішній голос бубонить: "мовчи, дурень!". А він (голос) не дурень. Сидимо. Мовчимо. 3 хвилини. 5 хвилин.
Бабуся так само, не відриваючи погляду від паперів:
- Легко впадає в депресію.
Я починаю думати, що мені зараз не те що довідки не отримати, взагалі заберуть з мигалками, затикають і вирішую мовчати, хоч каміння з неба.
Сидимо. Мовчимо. 3 хвилини. 5 хвилин. Десь хвилин через десять бабуля нарешті піднімає голову і хитро-шкодливим поглядом старої Шапокляк окинувши мене видає:
- Гаразд, іди вже, мисливець ...
(С.)
Автор мені не відомий, допис взяв у групі "мир, полон чудес".