Випадок в лікарні
Коли мені було 13 років, мені вирізали "апендикс".
Мене "по знайомству" відвели до якогось" свого " хірурга.
- Так, - сказав хірург-апендикс трішки запалений. Можна різати, а можна і ні. Може завтра апендикс і запалиться сильно, а може і ні. Вирішуйте самі. Але якщо таки так, то купите тоді бинти,"лідокаїн", шприци і... - І дав список того, що потрібно купити для операції. - Ви ж самі розумієте у нас в лікарні вже давно нічого немає. І коли закінчиться цей бардак? - сказав хірург і важко зітхнув.
Був по-моєму-Квітень. Ще було холодно
Я-був за. Так - як в школі починалися якраз іспити. А операція була вагомою причиною їх офіційно пропустити.
Коротше..... Батьки все купили, хірург вирізав апендикс і поклали мене в палату для "своїх" за гроші.
Там лежали: якийсь бізнесмен / бандит (чийсь брат/сват/друг) вогнепально поранений в спину. Якийсь дембель з переламаними щиколотками і ще мужик якийсь після операції на грижі. Ну і я. Всі не ходячі. Палата була маленька на першому поверсі. Але в палаті було 5 ліжок. Одна стояла посередині і пустувала.
Зайшов наш хірург провідати всіх. Сказав, що сьогодні чергує вночі. І якщо що ... Він-завжди поруч.
- Ви тільки покличте, я через хвилину у вас. Я завжди буду поруч!!!!!!
І ось в першу ж ніч. Десь години о другій, коли ми всі вже спали, ввозять когось, він стогне і його акуратненько ложать на порожнє ліжко.
- Тут важкий випадок. Нехай тут полежить, потім приберемо. - каже один санітар і йде.
Темрява. І ось, мужик якого привезли. Голосно стогне. І починає голосно (вибачте) випускати гази. Без перерви. Потім став тихіше, але набагато чутливіше. Ніхто з нас встати не може, щоб відкрити вікно або хоча б світло включити. Покричали, покликали санітара. Ніхто не прийшов. Потім кричали нашому хірургу. Теж-ніхто.
- Піздец, це він....вмирає-сказав бізнесмен - я таке вже по-ходу бачив. Точно вмирає. Мучиться бідолаха. Якби я ходив.... допоміг би йому "піти" бля буду, щоб не мучився. А то, він ща "коні рушить" і ми за ним, від задухи, бля буду....
У палаті ставало реально нестерпно. Стали навіть кашляти.
Якщо мужик таким чином випускав "останній дух" то дух його був, скажімо прямо - так собі. Не праведний. Вже дуже грішний дух.
Він безперервно стогнав і випускав дух теж безперервно. Потім він почав щось бурмотіти зі стогоном.
Дембель почав прислухатися.
- Бля.... Він говорить на кшталт "Господи допоможи і прости" ..коротше... жопа...відходить мужик. - Злякано сказав дембель.
Дихати було реально неможливо.
Через години дві мук, бізнесмен примудрився вибити скло у вікні, кинувши свій черевик. Ніхто так і не прийшов. Пішло свіже, холодне повітря, ми загорнувшись в ковдри-заснули.
Коли прокинулися п'яте ліжко була вже порожнє.
- Помер бля. Бля буду-Помер!!! - Сказав бізнесмен - мало того, що-смерділо, як у пеклі...і ніхто не прийшов ..ще й з трупом сука виходить тут спали. Ходити почну... я тут з усіх запитаю бля. За що я бабки давав? За труп? Сука. - Гнівався бізнесмен -Де цей грьобанний хірург, а?? "Я буду завжди поруч, буду поруч, тільки покличте"...козел бля. Запитаю з нього.
І рівно через пару хвилин заходить нас провідати " наш " хірург. Привітатися. І каже.
- Ну як спалося? Мужики, я вам тут вчора не сильно заважав, а? Ми тут вчора день народження санітару справляли. Так я трохи...той. Але, я тихенько потім встав і пішов. Щоб вас не турбувати. Ой...а, що це у вас вікно розбите?? Не хвилюйтеся. Зараз покличу. Нехай лагодять. Це ж не просто палата. А для "своїх" - і дружньо підморгнув.
П. С. ухилитися від другого черевика бізнесмена він не встиг.
Хоча в принципі слово своє, хірург дотримав. Він завжди був з нами поруч, тому бізнесменові з нього навіть питати було нема за що. "Свій" хірург не підкачав.
