Дата:     Переглядів: 960    Коментарів: 0   |  

Лист

оцінило: 8 люд.
 

Їден дідич мав у школах
Кохану дитину,
Ото раз до неї й пише:
«Милий ти мій сину!

Як ти здоров — слава богу,
А як добре вчишся,
То не візьме тебе дідько,
Про то не журися. Моя жінка, твоя мати,
Без відома мого
Посилає на горіхи
Тобі золотого.

А я тобі посилаю
Старі ногавиці,
Зроби собі жупанину,
З рештків — рукавиці.

Та учися, милий сину,
Добре та багато,
Бо ти дурнем зостанешся,
А я — твоїм татом!»

Дідич (пол. dziedzic) — назва поміщиків в Україні, які володіли великими маєтками із землею, одержаною у XVII—XIX століттях королівськими привілеями, гетьманськими універсалами чи царськими грамотами. Дідичі користувалися правом спадкової власності.
 
 

Реклама:

 

Схоже за змістом:

Чорт

Приглянувся ксьондз-добродій
До чужої жінки.
Що день божий посилає
Фіги та родзинки…

Посилає, все питає,
Коли згода буде.
Коли її чоловіка
Удома не буде…

Мрія про море

У Мартина жінка гарна ще й молодша вдвічі.
Раз вона йому сказала, дивлячись у вічі
І поклавши кучеряву на плече голівку:
— Купи мені, Мартиночку, на курорт путівку.—
Мартин губу закопилив і сказав суворо:
— Та ти ж знаєш, що відпустка у мене не скоро.
Такі речі, їй же право, аж слухати чудно.
Тобі ж буде там без мене і скучно, і нудно.
— А я,— каже йому жінка,— щоб нудьгу розвіять,
Буду сидіть біля моря і про тебе мріять.—
Мартин її приголубив: — Ах ти ж моя зоре!
Сиди краще біля мене і думай про море.

Залишити свій коментар:

Останні дописи:

 
 
 
 

Козак та негри

Сідає козак у поїзд.
Заходить у купе – а там три негра сидять, і дивляться на нього:
- Ой, хлопці-хлопці! А що тут горіло ?!

 
 
 
 

Про мову, язик і корову

Дід приїхав із села, ходить по столиці.
Має гроші — не мина жодної крамниці.
Попросив він:
— Покажіть кухлик той, що з краю.
— Продавщиця:
— Что? Чево? Я нє понімаю.
— Кухлик, люба, покажіть, той, що збоку смужка.
— Да какой же кухлік здєсь, єслі ето кружка.
— Дід у руки кухлик взяв і нахмурив брови:
— На Вкраїні живете й не знаєте мови.
— Продавщиця теж була гостра та бідова.
— У мєня єсть свой язик, ні к чему мнє мова.
— І сказав їй мудрий дід:
— Цим пишатися не слід,
Бо якраз така біда в моєї корови:
Має, бідна, язика, а не знає мови......

Павло Глазовий. „Сміхологія” — Київ, „Дніпро”, 1989.