Лист
Їден дідич мав у школах
Кохану дитину,
Ото раз до неї й пише:
«Милий ти мій сину!
Як ти здоров — слава богу,
А як добре вчишся,
То не візьме тебе дідько,
Про то не журися. Моя жінка, твоя мати,
Без відома мого
Посилає на горіхи
Тобі золотого.
А я тобі посилаю
Старі ногавиці,
Зроби собі жупанину,
З рештків — рукавиці.
Та учися, милий сину,
Добре та багато,
Бо ти дурнем зостанешся,
А я — твоїм татом!»
Дідич (пол. dziedzic) — назва поміщиків в Україні, які володіли великими маєтками із землею, одержаною у XVII—XIX століттях королівськими привілеями, гетьманськими універсалами чи царськими грамотами. Дідичі користувалися правом спадкової власності.
Кохану дитину,
Ото раз до неї й пише:
«Милий ти мій сину!
Як ти здоров — слава богу,
А як добре вчишся,
То не візьме тебе дідько,
Про то не журися. Моя жінка, твоя мати,
Без відома мого
Посилає на горіхи
Тобі золотого.
А я тобі посилаю
Старі ногавиці,
Зроби собі жупанину,
З рештків — рукавиці.
Та учися, милий сину,
Добре та багато,
Бо ти дурнем зостанешся,
А я — твоїм татом!»
Дідич (пол. dziedzic) — назва поміщиків в Україні, які володіли великими маєтками із землею, одержаною у XVII—XIX століттях королівськими привілеями, гетьманськими універсалами чи царськими грамотами. Дідичі користувалися правом спадкової власності.
