» » Сторінка 10
Оцініть:
Кум в газетах начитався про «моржів»
І скупатись в ополонці захотів:
— Загартуюся на холоді як слід —
Буду жити та брикати до ста літ.

0
892
Оцініть:
Кум поїсти неабиякий мастак.
Йому жінка, що не зварить, все не так.
Вередує: — Як з'їдаю твій обід,
Наче гирю закладаю у живіт.
Он торік я в ресторані,— каже,— був...
Ледве миску з деволяєм не ковтнув.
Там таку дають підливку — смак і шик!
З нею з'їсти можна власний черевик.—
Раз в неділю ми остались без жінок:
Подались вони раненько на товчок.
Ми із кумом закурили, сидимо.
Кум наліво, я направо — плюємо.
— Не зоставили нам їсти, то й нехай...
А ми зваримо вареники давай!
Налили ми в ночви свіжої води.
Півмішка муки засипали туди.
Я качалку взяв, а кум мій — макогон,
Тісто туго замісили, як гудрон.
Дріжджів кинули дві пачки — красота!
Потім перцю і лаврового листа.
Тісто витягли на стіл ми та й січем —
Я ножакою, а кум мій сікачем.
В казані кипить, аж піниться вода.
Я ліплю, а кум вареники вкида.
На вусах у мене тісто, в нього сир.
Кум по кухні походжа, як командир.
— Хай живіт,— говорить,— лопне, а жінкам
Отакунького вареничка не дам!
В казані вода вирує, булькотить.
Сир гарячий нам на голови летить.
Покипіло так не більше двох годин,
Бачим: збились всі вареники в один.
Ми вареник той штовхаємо до дна,
А він лізе, випирає з казана.
Кум говорить: — Ну, нехай вже буде так.
Покуштуємо, яке воно на смак.
Поділили ми вареник, сидимо.
Кум виделкою, я ложкою — їмо.
Я помалу ремиґаю, кум жує.
— Ну,— цікавиться,— як враження твоє? —
Я показую на пальцях і стогну:
Зуби злиплись, язика не поверну.
В кума очі лізуть з лоба — не ковтне.
Просить: — Стукни по потилиці мене! —
Я як двину його в шию кулаком!
Тут відразу нам полегшало обом.
Кум затявся на своєму: — А жінкам
Я однаково й понюхати не дам! —
Те, що я не з'їв і кум мій не доїв,
Потаскали кабанові ми у хлів.
А кабан понюхав тісто, кашлянув,
Перекинувся в баюру і заснув.
Кум штовха його: — Пардон, мусьє кабан!
Вибачайте, я не знав, що ви — гурман.
Може, й ви вже захотіли в ресторан? —
І надів йому на голову казан...

0
2 826
Оцініть:
Ми футбол із кумом любимо.
— Давай, куме, м'яч футбольний купимо! —
Тренувалися ми з кумом аж три дні.
Бив я кумові в ворота, кум — мені.
І такого ми з ним класу досягли,
Що й самі собі страшними вже були.
Тож пішли ми у команду «Урожай»
І сказали капітанові: — Приймай! —
Капітан оглянув кума і мене.
— Ось вам м'ячик. Хто сильніше фугоне? —
Кум підскочив, закричав: — Фізкультпривіт! —
Та футболом капітана — у живіт!
Як водою капітана відлили,
Він сказав: — Обох приймаю. Ви — орли!
Всі були б такі в команді «Урожай»,
Ми поклали б на лопатки Уругвай,
Перу, Мексіку, і Чілі, й Парагвай.
Завтра в нападі ти гратимеш, орел!
Приїздить до нас команда «Мукомел».—
Гей, як вийшов же на поле «Урожай»!
Кум — дев'ятка, я — семірка, правий край.
Кум попереду, я ззаду — біжимо.
Кум наліво, я направо — куємо.
Я в офсайді, кум на вихід подає,
Я пасую, кум шурує — штука є!
Кум обрав для себе тактику круту:
Як не влучить у коліно, б'є в п'яту.
Громові шумлять овації кругом,
Як він ріже кутові «сухим листом».
Кум від злості вже аж зуби вишкіря —
Все ніяк не костильне воротаря.
Він літає, він встигає всюди й скрізь.
Дав об штангу головою, штанга — трісь!
Повалив ворота к бісу той удар.
Б'ється в сітці, як рибина, воротар.
Тут суддя на нас зненацька як стрибне!
Ухопив за руки кума і мене:
— Годі бити! «Урожай» ваш переміг!
У противників — ні рук уже, ні ніг.—
Кум трясеться: — Накладу я ще й судді...—
Я питаю: — А хто ж приз нам дасть тоді?
Він і так уже, сердешний, шкутильга,
В нього права не згинається нога.—
А суддя весь час не зводить з нас очей,
Просить: — Братці, в мене ж четверо дітей!
Через день летіла звістка з краю в край,
Що розігнано команду «Урожай».
Хто нам скаже, що ми з кумом не орли?
Дві команди одним духом рознесли.

0
775
Оцініть:
Жорі й Лорі — по сімнадцять.
Лора каже: — Жоро,
От де хохма! Я дитину
Буду мати скоро.
Батько сердиться на мене,
Заїдає мати.
«Чим,— чіпляються,— дитину
Будеш годувати?» —
Жора свиснув: Не тушуйся.
Нам з тобою хватить,
Бо на мене ще мій предок
Аліменти платить.

0
627
Оцініть:
Петя Коржик, той, що ходить до другого класу,
Листа в село накарлякав дядькові Панасу:
«Добрий день вам, дядьку її тітко! Я ходжу до школи
І чув, що ви на тім тижні свиню закололи.
Ми вас просимо у гості, татко, я і мати,
І всі разом на вокзалі будем зустрічати.
Я вас перший на пероні між людьми побачу:
Держіть в руках банку смальцю і ногу свинячу».

0
678
Оцініть:
Батько дивиться у зошит.
— Двійка, двійка... Стид і страм!
Я, їй-право, побоявся б показать таке батькам.—
А Івасик-першокласник перед ним стоїть, як туз.
— А чого,— пита,— боятись? Я тобі не боягуз.

0
688
Оцініть:
— А ти, тату, в школі вчився?
— Учився, Сергійку.
— А то правда, що ти, тату,
Був одержав двійку?
— Було Таке, траплялося...—
Малий засміявся:
— Тоді мама правду каже,
Що я в тебе вдався. wink

0
749
Оцініть:
Каже вчитель на уроці патланеві Жорі:
— Наліпив ти нісенітниць у домашнім творі.
У свої сімнадцять років мислити не вмієш.
Задавав я написати, як, про що ти мрієш.
Ти ж надряпав з помилками лиш одну сторінку.
«Я мечтаю підшукати Інтересну жінку,
Щоб для мене підходящі мала внєшні дані
І робила в гастрономі чи у ресторані...»
Це такі нікчемні мрії в хлопця молодого?
Ти один лиш дописатись можеш до такого.
— Чом один? — скривився Жора. — Це в якому смислі?
Я писав, а батя збоку підказував мислі.

0
823
Оцініть:
— Хто там, синку, в двері стукав?
— То якийсь дідок,
Зовсім лисий, у куфайці, у руках ціпок.
Він говорить, що приїхав із села до нас,
Що колись ходив з тобою у четвертий клас.
— Йди скажи: немає татка. То якесь брехло.
У четвертім нашім класі лисих не було.

0
984
Оцініть:
Як це добре, громадяни,
Мати грамотних дітей!
— Яких знаєш писателів? —
Пита сина Ялисей.
— Пушкін.
— Далі.
— Гоголь.
— Далі.
— Горький, Мамін-Сибіряк.
— Далі, синку.
— Достоєвський.
Лев Толстой, Гюго, Бальзак.—
Ялисей зрадів: — Прекрасно!
Ось ми й вияснили так,
Що на вулиці Толстого
Я в пивній забув піджак.

0
554